Біографія
Іван Степанович Марчук (народився 1936, с. Москалівка, Тернопільська обл.) – живописець, графік, скульптор.
1956 – закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша.
1965 – закінчив Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва.
1988 – член Національної спілки художників України.
1989 – 2001 – мешкає в Австралії, Канаді й США.
1990 – перша офіційна виставка у Києві, Національний художній музей України.
1996 – заслужений художник України.
1997 – лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.
2001 – 2022 – жив і працював у Києві.
2002 – народний художник України.
Від 2022 – живе і працює у Відні, Австрія.
Становлення художника відбувалось в умовах тоталітарної країни, де панував єдиний, затверджений тодішньою владою, офіційний метод соціалістичного реалізму. Все, що не вписувалось в його рамки, переслідувалось і заборонялось. Марчук згадує: «Попав під прес десь із 1972 року, коли вперше зіткнувся із чиновниками тодішнього політичного режиму. І це тривало майже 20 років. Перші 10 із них – найтяжчі в моєму житті. Роками я жив у щоденному страху, під пильним недремним оком – не знав, чи вільний ляжу спати, чи вільний прокинуся зранку».
Іван Марчук створив власний впізнаваний стиль, власну техніку. Роботи художника неначе зіткані із ниток. Мабуть, саме так, тільки справжніми нитками, ткав колись його батько, який був знаним на всю Волинь майстром. Може, тому й народився саме пльонтанізм, що нитка та тягнеться аж із дитинства. Є й інша версія. За спогадами письменника Костянтина Рильова, «художник казав, що побачив у 1972 році осіннє небо крізь гілки дерев і створив прийом – тепер будь-яке зображення наче сплетено із гілля та соломок. Це був сильний хід – він придумав образотворчий елемент, з якого побудував художню систему».
Сьогодні у доробку художника понад 150 персональних виставок та майже 5 тисяч картин. Особливе місце в творчості митця посідають пейзажі. Вони у Марчука безлюдні, медитативні, щемливі, неначе застиглі у часі і просторі: з приземкуватими хатами, дерев’яними парканами, копицями сіна, глечиками, дерев’яними діжками. Власне, з усім тим, що рідне йому із самого дитинства, адже народився і зростав Іван Степанович у селі.
