Революція Гідності запустила процес не лише трансформації політичної сцени, а й соціальних і культурних перетворень. Наслідки цього вибуху гніву та піднесення гідності, що вивільнили колосальну суспільну енергію, даватимуться взнаки не одне десятиліття, як у геополітичному вимірі, так і у внутрішніх соціально-політичних відносинах. Процес не завершено.
Ці буремні події стали неабияким тлом для творчості митців та були пронизані сплеском мистецької активності у різноманітних проявах: від розробки плакатів до створення кіно. Не залишили вони осторонь і Миколу Мельничука, творчість якого спрямована на підняття національної свідомості, оновлення культури, активізації руху за відродження народних традицій. З першого і до останнього дня він виходив на хмельницький Майдан, де разом із тисячами інших мешканців міста доводив, що Україна – це сповнена життя держава, яка має історичне коріння та моральну основу на всій своїй території, а її народ – єдиний у прагненні жити вільно, жити незалежно й заради власних мрій.
У Миколи Леонтійовича, як і в будь-якого художника, який переймався майданівськими подіями, відбулася своя творча рефлексія у вигляді монохромних робіт, часом дуже складних за рисунком, абсолютно абстрактних, які можна роздивлятись годинами («Подивіться, придивіться»). На цих картинах відображено те, що відчував митець у певний момент, і на піку емоцій вони були перенесені на папір. Тематика картин, представлених в експозиції, – драматичні події Революції Гідності («Майдан – І, ІІ», «Слава Україні!», «За Україну, за її волю!»), незаконна анексія Кримського півострова («Анексія»), спроби супротивників розшматувати Україну – і все це переплетене з мотивами творчості поета-пророка («Розрита могила», «В червленій ризі походжає та, мов катюга, позирає», «Гомоніла Україна»). Для Миколи Мельничука ім’я Тараса Шевченка та події Майдану є нероздільними та взаємопов’язаними, адже лише нині, вважає художник, українці усвідомили актуальність сказаного Кобзарем майже два століття тому.
Для цих робіт митець обрав рідкісну техніку монотипії*, в якій за допомогою типографської фарби та надтонкого паперу через дерево (для створення монотипії Микола Мельничук використовує лише дерев’яну основу) вдається проявити всю повноту лінії, плями та емоції. Ця техніка цікава тим, що у ній присутня випадковість, яка надає чарівності відбитка навіть найпростішого малюнку. Для творів художника характерні тонкість колірних відносин, плавність і м’якість обрисів, що зовні зближує монотипію з аквареллю.
Роботи Миколи Мельничука практично позбавлені фігуративу, пройняті сповідальною філософією автора та насичені символами, сповнені асоціаціями від пережитого за останній час. «Там є і любов, і зрада, і кров. Картини досить важкі, на кожній – тисячі облич, які страждають, регочуть, які в безумстві, які гинуть», – зазначає художник.
Довідково:
Микола Мельничук (народився 28 січня 1948 р. у селі Семиреньки Хмельницької області) – художник-графік, художник-реставратор, іконописець, народний майстер декоративно-прикладного мистецтва, голова Хмельницької обласної організації НСХУ.
Закінчив заочно Народний університет культури ім. Н. Крупської, факультет образотворчого мистецтва (Москва, 1969 р.).
Працював на Хмельницькому художньо-виробничому комбінаті.
Учасник численних міських, всеукраїнських та міжнародних виставок. Має багато персональних, дві з яких, відбулися у Хмельницькому обласному художньому музеї («Мир твоєму дому» 2013 р., «Дорогаʹ дорога» до 200-ліття з Дня народження Т. Шевченка 2014 р.). У фондах ХОХМ зберігається чотири графічні роботи автора.
Автор іконостаса у Свято-Троїцькому Браїлівському жіночому монастирі (смт Браїлів, Вінницька обл.), іконостасу для храму на Старокостянтинівщині та храму Параскеви (Хмельницький, мікрорайон Книжківці), п’ятиярусного іконостаса для церкви Іова Почаївського (Хмельницький, мікрорайон Озерна), дзвіниці на честь Героїв Небесної Сотні (Хмельницький, вулиця Зарічанська) та ін..
*Монотипія (термін походить від грецьких слів «mynos» – один й «tэpos» – відбиток) – це різновид графіки, виконаний шляхом малювання на гладкій поверхні, яка не поглинає фарби. Поверхня (або матриця) історично складається з мідної пластини для гравюри, але в сучасних умовах може використовуватись також цинк, скло, органічне скло, пластик, картон. Після нанесення малюнок переноситься на лист паперу шляхом притискання, зазвичай з використанням друкарського верстата. Унікальність цієї техніки зумовлена й тим, що навіть за умови притискання паперу ще раз, рисунок буде іншим.
Виникнення монотипії належить до початку XI ст., коли з’явилися відбитки китайської гравюри, що свідчить про перші спроби застосування цієї техніки.
В Європі виникнення монотипії пов’язане з іменами Геркулеса Сехерса (1589-1638), нідерландського художника-пейзажиста, графіка та гравера; Джованні Бенедетто Кастильйоне (1609–1664), італійського художника і гравера, та англійського поета і художника Вільяма Блейка (1757–1827).
