Біографія
Володимир Володимирович Богуславський (народився 1954 року, м. Київ) – живописець.
1966 – 1972 – навчався у Республіканській художній середній школі ім. Тараса Шевченка.
1978 – закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, факультет проектування інтер’єрів, викладачі з фаху – Данило Довбошинський, Володимир Риботицький.
З 1987 р. – учасник численних міжнародних виставок, масштабних презентацій вітчизняного мистецтва в України та світі (Польща, Німеччина, Австрія, Нідерланди, Хорватія, Бельгія, Данія, Франція).
1988, 1989 – учасник молодіжних пленерів у Седневі під керівництвом Тіберія Сільваші та Олександра Соловйова.
1989 – 1991 – учасник виставок молодіжного мистецтва «Совіарт».
1998 – член НСХУ.
Живе і працює у м. Львів.
Представник української «Нової хвилі». «Формальна естетика європейського постмодерну з її рафінованими геометризовано-декоративними пошуками знайшла вдячного адепта в особі Володимира Богуславського. Занадто суха і раціональна система надала художнику унікальну можливість зануритись у свій ефемерний герметичний світ, ізольований від катаклізмів і розчарувань реального життя. А цитатність постмодерну дозволила апелювати до перевірених часом сюжетів світової класики, адаптуючи їх до сучасної абетки мистецьких кодів та символів». (Наталя Космолінська).
Богуславський активно проявив свою постмодерну формотворчу естетику ще у 1980-х, створюючи стилізовані сюжетні полотна з вишуканими пейзажами, натюрмортами, у яких разом з виразними кольорами гармонійно пов’язується делікатна деталізація і стилізація, виважена до найменших деталей. Художник використовує позачасові мотиви. На його полотнах багато простору, повітря. Головним на картині є колір, особливо синій, що відображає просторовість, спокій, гармонію, «вловлює життєву мить». А поза синім – сенси, незвідане й трансцендентне, глибокі філософські рефлексії митця.
Твори художника є «полілогом між об’єктивним та об’єктним оточуючим світом та суб’єктивними світами. Зосередженість, споглядання, тиша – інструменти художника на шляху до мети, де він намагається знайти золоту середину між життям та мистецтвом. В умовності мерехтливого сонячно-місячного сяйва пейзажів і натюрмортів автора банальність реальності перетворюється на філософські метафори з категорії одвічних роздумів людства про сенс буття і шкалу справжніх вартостей» (Наталя Космолінська). Вони мають ознаки абстрактних композицій із виразним емоційно-психологічним напруженням і побудовані на контрасті кольору, маси та простору.
