Інформація про твір
Обидві роботи з експозиції, написані під час «седнівських» пленерів, стилістично поєднані й сприймаються як диптих. Сюжети налаштовують на філософські роздуми про сенс буття і викликають асоціації з вранішнім і нічним або сутінковим горизонтом, глибиною води, туманним полем чи степом. «Седнів. Світанок» (полотно, олія, 1988, надійшла до колекції СОХМ у 1988 році) є прикладом живопису з виразною медитативною та атмосферною спрямованістю. Формат горизонтальний, характерний для пейзажного жанру. Простір поділено на умовні горизонтальні зони, де ледь окреслені верхня світліша частина, середній перехідний шар і темна нижня маса. Така побудова створює ефект глибини та віддаленого горизонту. Відсутність чіткої лінії розмежування додає композиції плавності й невизначеності.
Основою є градація синього кольору – від майже прозорого, холодного блакитного, до густого темно-синього. Це монохромне рішення посилює емоційний вплив, синій асоціюється з тишею, глибиною, інколи тривогою чи самозаглибленням. Це барва неба, коли сутінки просякають ранковим сходом сонця. Плавні переходи тону створюють ефект світіння зсередини. Художник через колір звертає погляд глядача до трансцендентного. Синя фарба перелаштовує зір з фізичного явища на метафізичне, дозволяючи зазирнути за обрій раціональних думок. У нижній частині помітні затемнення і плями, які додають живопису матеріальності й нагадують силуети рослин або фігур, що ледь проступають крізь простір, створюючи відчуття присутності, але без конкретизації.
Обидва пейзажі сприймаються як емоційна, абстрактна панорама нічного й ранкового ландшафтного простору, де поєднуються спокій і тривога, передають стан умиротворення, зосередженості та повної меланхолії. Контраст світлого і темного може символізувати перехід – між днем та ніччю, свідомим і підсвідомим. Твори мають риси абстрактного експресіонізму й близькі до напрямів, де важливі не предмети, а стан і атмосфера. Стримані та глибокі за змістом композиції побудовані на тонких колірних нюансах і відчутті простору. Вони працюють як візуальна медитація, відкриваючи завісу для особистих вражень й емоційного відгуку. І саме тоді, коли площини «неба» і «землі» стискаються, художній образ твору починає існувати як чиста асоціація, без опори та кордонів світосприйняття.
