Інформація про твір
Обидві роботи з експозиції, написані під час «седнівських» пленерів, стилістично поєднані й сприймаються як диптих. Сюжети налаштовують на філософські роздуми про сенс буття і викликають асоціації з вранішнім і нічним або сутінковим горизонтом, глибиною води, туманним полем чи степом.
На першому плані «Седнів. Ніч» (полотно, олія, 1988, надійшла до колекції СОХМ у 1988 році) серед нічного пейзажу – умовне зображення будинків з червоними дахами. У композиції домінують глибокі темні тони – чорний і насичений синій, що створюють відчуття нічного простору, тиші, водночас, тривоги. Блакитно-синя горизонтальна смуга у верхній частині композиції нагадує небесну лінію чи віддалений горизонт, що додає роботі просторової глибини. Чорні масиви внизу сприймаються як силуети або узагальнені форми, що асоціюються з урбаністичним середовищем. Червоні акценти дахів будинків відіграють важливу роль: вони різко контрастують з темним фоном, створюючи динаміку, виступають як фрагменти, «підсвічені», можливо, відблисками місячного сяйва в темряві.
Горизонтальна побудова полотна створює відчуття протяжності простору і спокійної, але напруженої статики. Водночас асиметричне розміщення червоних елементів порушує рівновагу, надаючи зображенню вн іутрішнього руху. Фактура поверхні додає матеріальності і підсилює ефект глибини, ніби глядач дивиться крізь вологе середовище. Це викликає асоціації зі спогадами або моментами, котрі виникли раптово під час споглядання пейзажного простору в різних часових вимірах.
Обидва пейзажі сприймаються як емоційна, абстрактна панорама нічного й ранкового ландшафтного простору, де поєднуються спокій і тривога, передають стан умиротворення, зосередженості та повної меланхолії. Контраст світлого і темного може символізувати перехід – між днем та ніччю, свідомим і підсвідомим. Твори мають риси абстрактного експресіонізму й близькі до напрямів, де важливі не предмети, а стан і атмосфера. Стримані та глибокі за змістом композиції побудовані на тонких колірних нюансах і відчутті простору. Вони працюють як візуальна медитація, відкриваючи завісу для особистих вражень й емоційного відгуку. І саме тоді, коли площини «неба» і «землі» стискаються, художній образ твору починає існувати як чиста асоціація, без опори та кордонів світосприйняття.
