Інформація про твір
Щодо портретів, то Роман Жук повністю відмовляється від реалістичного чи психологічного портретування в класичному розумінні цього слова. Обличчя персонажів підкреслено ідеалізовані, інколи нагадують порцелянові маски венеціанського карнавалу. Портрети людей – близьких, друзів, жінок, не завжди гарних, але завжди з особливим поглядом чи виразом обличчя. […] Погляд моделі у творі «Жіночий портрет» (полотно, олія, 1988) не конфронтує з глядачем відкрито – він ніби проходить крізь нього, залишаючи відчуття дистанції. Полотно не «розповідає» про людину, а створює атмосферу її невимовної внутрішньої присутності. Відсутність детального контексту концентрує увагу на пластиці рук, нахилі плечей, овалі обличчя та взаємодії теплих і холодних відтінків червоного, м’якому розсіяному світлі. Колір у творі виконує не описову, а концептуальну функцію: червоний тут не декоративний, – він тотальний, майже абсолютний, подібний до середовища. Обличчя позбавлене очевидної міміки, але саме ця стриманість створює сильний психологічний магнетизм. Автор ніби прагне не зафіксувати людину, а передати стан її присутності у просторі емоцій. Тут відсутня традиційна портретна «соціальність»: немає атрибутів статусу, середовища, ролі. Є лише людина і її внутрішній стан.
Всі твори Жука різні, проте, всі вони впізнавані: їх відрізняє особливий авторський стиль. Простір його картин – це вимір, де предмети та фігури вирвані з реального побутового контексту. Традиційні жанри натюрморту, пейзажу чи портрету трансформуються, а предмети втрачають свою утилітарну функцію і стають символами-знаками. Його візуальна мова провокує глядача шукати приховані сенси і спонукає до власної інтерпретації».
Полотно, олія. 99 × 69
