Біографія
Сергій Ігорович Панич (народився 1958, м. Луганськ) – живописець. Батько – Ігор Васильович Панич (1919 – 1990), заслужений художник України; брат – Володимир Панич (1960 р. н.), художник.
1977 – закінчив Луганське державне художнє училище.
1983 – закінчив Київський державний художній інститут.
1983 – 2004 – активна участь у мистецьких виставках. 2001 – учасник «першого українського проєкту» на 49-й Венеційській бієнале.
1988 – член Національної спілки художників України.
1988 – 1989 – учасник резиденції та член неформальної Седнівської групи, Будинок творчості спілки художників, с. Седнів, Чернігівська область.
1921 – твір митця 1992 року включено до групової виставки «Сучасне українське мистецтво. 30х30» до 30-річчя Незалежності України, куратор Валерій Сахарук.
Живе в Києві.
Сергій Панич належить до покоління митців, творчість яких формувалась у другій половині 1980-х, у добу глобального переосмислення радянської дійсності та демократизації суспільства. Після здобуття фахової академічної освіти художник працював у традиційній манері. Певний час не мав майстерні, замовлень. Художник наполегливо експериментував, шукав власну формулу живописної мови. І пошуки увінчались успіхом: 1987 року на республіканській виставці «Молодість країни» його картина «Гра» викликала неабияку зацікавленість. На полотні зображено в динаміці чоловіка, який грається із собакою. Твір сприймається як особистий виклик усталеним канонам реалістичного мистецтва.
Велике значення в творчості молодого художника відіграла участь у седнівських резиденціях, де працювали митці, які, зокрема, належали до «Нової хвилі». Саме її представники звернулись до сучасних міжнародних тенденцій, відтак народився самобутній варіант українського постмодерного мистецтва. За півтора місяці напруженої праці в Седневі Панич створює низку полотен, в яких рефлексує щодо подій суспільного життя, розмірковує над глобальними філософськими категоріями. Його полотнам притаманна експресія, динаміка, емоційна напруга, щирість.
Мистецтвознавиця Ірина Сазоненко зазначає: «Всі свої думки, почуття, емоції Сергій виражає через одну-дві людські постаті, бо для нього тільки людина лишається найголовнішою дійовою особою у драмі життя. Образ концентрує у собі категорії моральні, філософські. У ньому ущільнюються ідеї, настрої. Звідси скупа сюжетна дія – зустріч, чекання, пошук, момент істини. Роль жесту, кроку, погляду подібна вчинку». На жаль, остання персональна виставка нових творів митця відбулась 2004 року, відтоді Сергій Панич майже на працює.
